Фруктовий сад є неодмінним атрибутом монастиря. Ще у часи становлення чернецтва, коли, шукаючи молитовної тиші та умов для аскетичних подвигів, самітники оселялися у пустелях, вони плекали фінікові пальми та інші дерева, плоди яких були чи не єдиною їжею для подвижника.

З розвитком чернецтва при монастирях теж розводили фруктові сади та виноградники, адже фрукти разом з овочами становлять основу монастирської кухні.

Разом з прийняттям християнства прийшли на Русь і традиції монастирського садівництва. Вже в XI столітті, при кожному монастирі виникли сади, в яких ченці і навчені ними послушники виводили вишні, яблука, груші, сливи, смородину, малину, аґрус та інші культури. Звідси садівництво поширилося і в монастирських вотчинах.
Разом з тим, на особисте прохання князів і княгинь, ченці закладали сади і при князівських теремах. Про ченця-садівника Микулу, що мешкав у Вишгороді, згадується в «Повісті врем'яних літ» преподобного Нестора Літописця (1055-1115), в житії Св. Бориса і Гліба.

Черниці Зимненської обителі теж займаються садівництвом. Дбайливо доглянуті руками монахинь, у монастирському саду рясно родять понад ___ сортів яблунь, десятки сортів груш, персиків, абрикос, слив. Щедрі врожаї дають черешні та вишні, малина та полуниця.

Особливо радують черниць сонячні грона винограду, якого тут росте ___ сортів, адже у волинському кліматі виноградна лоза потребує неабиякого догляду.

Плоди з монастирського саду, крім трапези насельниць обителі, ідуть на стіл паломникам, гостям обителі, ними ласують діти-сироти, що відпочивають у монастирі. Щедро діляться врожаєм з одинокими, знедоленими, інвалідами, якими опікуються монахині.