Споконвіків монахині у жіночих монастирях займалися рукоділлям – шитвом та вишивкою. Окрім пошиття власне чернечого одягу, у жіночих монастирях шили та вишивали ризи, плащаниці, покрови та інше церковне начиння.

Сестри Зимненської обителі продовжують вікові традиції церковного шитва. У монастирських майстернях шиють ряси, підрясники, мантії, архієрейські та священицькі облачення, які носять священнослужителі не лише Волині, а й усієї України.

Особливою втіхою зимненських черниць є золотошвейний послух. Це мистецтво вимагає копіткої праці та неабиякого вміння. Секрети майстерності передаються від старших монахинь молодшим. Тільки досконало володіючи технікою та маючи бездоганний художній смак можна створити такі шедеври, як виходять з рук монахинь.

Зимненські сестри не цураються використовувати і технічні досягнення – майстерні оснащені найсучаснішими швейними та вишивальними машинами. Проте, навіть найкраща техніка, потребує людського таланту. Процес машинного вишивання керується спеціальною комп'ютерною програмою, але ескіз майбутньої вишивки розроблений і намальований вручну.

Найвитонченіша ж вишивка – ручна, коли від ескізу до останнього оздоблення – усе робиться майстринею вручну. Кожен такий виріб – це справжній шедевр, він є унікальним і виготовляється у єдиному екземплярі. Вишивання такої митри чи плащаниці триває кілька місяців.

Майстерність та стиль святогорських монахинь-золотошвачок славиться далеко за межами України. Вишукані покрови, ризи, плащаниці, виготовлені зимненськими монахинями, прикрашають найвідоміші храми, а неперевершені за своєю красою митри, носять під час богослужінь єпископи, митрополити і навіть патріархи!